Ляльку мотала – сонцем сповивала

2013-02-19

/Files/images/novini_4/IMG_0008.JPG

Скільки справжніх етнографічних чудес світу створив талановитий укра­їнський народ! Серед них - творчі знахідки Дніпропетровщини займають чільне місце: неповторна петриківка, вишукана мережка і – лялька-мотанка. Ганчір'яна лялька, чиї корені проростають саме з Середнього Придніпров'я, набула свого самобутнього вигляду тут, серед краси Придні­провщини. Завдяки сучасним майстриням вона повертається в рідні краї. В Орджонікідзе вже створено свою школу лялькарства, з доброти та щирості душі відроджено стародавній промисел.

Ій майже п'ять тисяч років, а вона залишається улюбленкою світу ­проста дитяча іграшка, лялька, що полонила Всесвіт своєю головною силою, силою любові. Це дивовижне створіння людства пережило свого майстра, перетворившись на явище, котре, видозмінюючись зовні, не втрачає рис праматері. Вона з першого погляду закохує у себе, на­вчаючи відданості й доброті, бо вона - лялька, з якої починається кожна нова історія. Її обличчя копіює сучасниць, а вони, виявляється, бажають іншого: відчуття назавжди втрачено­го, за яким ідуть на майстер-класи, щоб повернути свою ляльку. Спостереження за народжен­ням нових шедеврів майстринь Будинку творчості – то завжди яскраві враження. Але цього разу вони перевершили себе, зану­ривши у світ фантазії дорослих та створивши колективне дітище - вернісаж ляльок-мотанок, ви­кладачі до останнього не були певні, що на ідею майстер-класу з учителем праці середньоі за­гальноосвітньої школи № 2, відомою умілицею Таїсією Череп, відгукнуться матусі учнів школи раннього розвитку дитини, знай­дуть вільну годину у своєму ро­бочому графіку, і – помилилися. Не лише мами, а й бабусі, у тому числі й :хлопчиків, озброївшись ножицями і тканинами, прийшли навчатись ляльковій справі. При­чому - справі, нanравленій на від­родження давно забутих традицій народної творчості, коли з по­бутових жіночих знахідок вийшли неперевершені взірці української фольклорноі іграшки. Осягнути те можна, лише особисто спогляда­ючи за процесом, коли з-під рук вимальовується щось дивовижне, не схоже ні нащо інше, індивіду­альне й неперевершене.

Декілька обертів тканиною, ­непарних вузликів яскравих ниток, і з жіночого серця народжується лялька. Учасниці уроку й самі не очікували, що результатом особистого експерименту стане щире зацікавлення і безмежне захоплення роботою. То був уже не майстер-клас - творча майстерня, де ідеї, випереджаючи набуті навички довершували «шедеври». Викладач розкривала таємниці стародавньої техніки, паралельно розповідаючи історію відомої і разом з тим до кінця незнаної іграшки.

Як виявилось, найстарші учасниці майстер-класу познайомилися з нею ще в дитинстві, тож могли доповнити особистими знаннями. Клаптик за клаптиком намотувалась лялька, і плелася аудиторією розповідь про секрети дивовижної іграшки.

Прихильники містичного й потойбічного стверджують, що витоки ляльки-мотанки – у язичництві, наділяючи її космогонічним значенням, у кожному вигині й рисочці вбачають магічний знак. Матерям, які мають маленьких донечок, до душі інша версія: фольклорно-казкова. Вони пере­конані, що іграшка народилася з народної любові до дітей, бажання принести їм радість і необхідності відволікти, доки мама займається господарськими справами. Її виготовля.ли з різноманітних клаптів матерії, вкладаючи у сти­лізовану голову жований хліб. Такою була первинна соска для немовляти, винахід жіноцтва, яка, до того ж, виконувала подвійну функцію: заспокійливу і гральну. Можливо, в цьому криється головна таємниця мотанок, питання якому не мо­жуть дати однозначної відпо­віді: чому вузликова іграшка не має обличчя.

Стародавні майстрині оздо­блювали його хрест-навхрест яскравими стрічками - символ веселки, щастя й радості. І все ж мотанка несе певну. інфор­мацію – автентичну, її наділено національним духом, напов­нено обрядовими звичаями. Незважаючи на те, що лялька зустрічається в історіі всіх на­родів світу, найбільшого поши­рення вона набула у слов'ян.

На Україні ганчір'яні ляль­ки було доведено до вершини майстерності у Середньому Приднinров'ї. Ми можемо пиша­тися тим, що саме наші пращури, жителі Дніпропетровщини, Ніко­польщини створили етнографічне диво, яке й сьогодні є одним з фольклорних символів країни.

Примітивних лялечок жінки перетворили на шедеври, котрі продавжують дивувати науковців витонченою красою. Мотанка стала чимось більшим, ніж просто іграшка, вона стала прикрасою українського дому. З нею наречених споряджали з батьків­ського дому, вкладаючи в скриню з приданим, вона ставала першою господинею колиски, надією породіллі, котра очікувала донечку. На Різдво її наповнювали пшеницею, а на святі збору врожаю плели зі жмутка колосся. Мотанка, виготовлена з доро­гих тканин, оздоблена стрічками, мереживом, намистом та національною вишивкою, ставала найкращим подарунком.

Дивом вцілілі взірці народної творчості сьогодні є предметом гордості етнографічних музеїв, приватних колекціонерів, ляльки несуть приховану інформацію про національний костюм, звичаї й традиції. Маленька мотанка, виконана примітивним методом, без голки й ножиць, надихнула сучасниць на створення неперевершених авторських колекцій, дала народження народним художницям, які стверджують, що саме первинна лялька врятувала їх від убивчого впливу сучасного світу.

Спокушені прогресом, ми, зви­чайно ж, усе знаємо і про зняття стресу улюбленою справою, і про сучасний психологічний напрямок - арт-терапію: лікування творчіс­тю. Але чи віримо тому - навряд чи, частіше вимикаємо канал, де пропонують щось подібне, або перегортаємо сторінку жіночого журналу. Надто нав'язливими є інколи пропозиції врятувати душу. Спрацьовує інше: прагнення порадувати дітей, рідних, подарувавши частку себе.

Саме тому саморобна лялька так привертає увагу, бо в ній є добра душа - те, чого так не вистачає сучасному іграшковому світу. Нехай недосконала, але вона торкнеться дитячого серця, бо її зробила мама.

Під час майстер-класу, самі того не помічаючи, жінки говорили саме про це, їхні обличчя випромінювали радість і спокій, ніби кожна після тяжкого трудового дня повернулась у свій звичний стан. Таїсія Череп тому не дивувалась адже лялька - то щастя. Це ж повторювала і 28-­річна Тетяна Вельдиманова, яка разом з дворічною донечкою ство­рила не першу, але нову мотанку. Вона не приховувала, що вже цікавилася цією темою, і навіть за стародавньою традицією перед народженням Марійки поклала в колиску ганчір'яну ляльку. А коли дізналася, що Будинок творчості пропонує навчальний урок, зраділа можливості дізнатися щось нове, тенден­ціі до відродження національних традицій.

Для 34-річноі Надіі Дужки та 30-річної Ірини Пентій майстер-­клас став справжнім одкровенням, твердженням, що жіночі руки збе­рігають прадавню пам'ять, здатні відтворити забуті навички. Кожна отримала справжню насолоду від таких простих речей, які надихають на нові пошуки. 51-річна бабуся двох хлопчиків Катерина Науменко незважаючи на поважний вік із за­доволенням оnановувала секрети лялькарства. Ій це виявилося ці­кавим настільки, що продовжила б навчатись і далі, щоб поділитися технікою з вчителями онуків, про­пагувати істинно своє дітям.

Кожна з одинадцяти жінок за­певняла, що вже ввечері разом з власною дитиною неодмінно зробить мотанку, навчить малюка дослухатись до себе, яскравих творчих потягів. За словами адмі­ністрації Будинку, саме таку мету ставили перед собою організа­тори: дати зрозуміти, що спільна творчість виховує й зближує рідних людей. А ще - викликає повагу. Господарі мотанок вихованці шко­ли раннього розвитку, беручи в руки несподіваний подарунок, із захопленням промовляли: «Ти це зробила caмa!» то було найвищою оцінкою.

Наша мотанка теж припала до душі. Вона noтіснилa улюбленок моєї п'ятирічної доньки (автор статті Оксана Сізова) Барбі й Вінкс, які на тлі ганчір'яної капуст­ки виглядали заморськими гостя­ми. Мотанка стала центром уваги, й не дивно, адже історія - повто­рюється.

Кiлькiсть переглядiв: 127

Коментарi