2013-02-19
Скільки справжніх етнографічних чудес світу створив талановитий український народ! Серед них - творчі знахідки Дніпропетровщини займають чільне місце: неповторна петриківка, вишукана мережка і – лялька-мотанка. Ганчір'яна лялька, чиї корені проростають саме з Середнього Придніпров'я, набула свого самобутнього вигляду тут, серед краси Придніпровщини. Завдяки сучасним майстриням вона повертається в рідні краї. В Орджонікідзе вже створено свою школу лялькарства, з доброти та щирості душі відроджено стародавній промисел.
Ій майже п'ять тисяч років, а вона залишається улюбленкою світу проста дитяча іграшка, лялька, що полонила Всесвіт своєю головною силою, силою любові. Це дивовижне створіння людства пережило свого майстра, перетворившись на явище, котре, видозмінюючись зовні, не втрачає рис праматері. Вона з першого погляду закохує у себе, навчаючи відданості й доброті, бо вона - лялька, з якої починається кожна нова історія. Її обличчя копіює сучасниць, а вони, виявляється, бажають іншого: відчуття назавжди втраченого, за яким ідуть на майстер-класи, щоб повернути свою ляльку. Спостереження за народженням нових шедеврів майстринь Будинку творчості – то завжди яскраві враження. Але цього разу вони перевершили себе, зануривши у світ фантазії дорослих та створивши колективне дітище - вернісаж ляльок-мотанок, викладачі до останнього не були певні, що на ідею майстер-класу з учителем праці середньоі загальноосвітньої школи № 2, відомою умілицею Таїсією Череп, відгукнуться матусі учнів школи раннього розвитку дитини, знайдуть вільну годину у своєму робочому графіку, і – помилилися. Не лише мами, а й бабусі, у тому числі й :хлопчиків, озброївшись ножицями і тканинами, прийшли навчатись ляльковій справі. Причому - справі, нanравленій на відродження давно забутих традицій народної творчості, коли з побутових жіночих знахідок вийшли неперевершені взірці української фольклорноі іграшки. Осягнути те можна, лише особисто споглядаючи за процесом, коли з-під рук вимальовується щось дивовижне, не схоже ні нащо інше, індивідуальне й неперевершене.
Декілька обертів тканиною, непарних вузликів яскравих ниток, і з жіночого серця народжується лялька. Учасниці уроку й самі не очікували, що результатом особистого експерименту стане щире зацікавлення і безмежне захоплення роботою. То був уже не майстер-клас - творча майстерня, де ідеї, випереджаючи набуті навички довершували «шедеври». Викладач розкривала таємниці стародавньої техніки, паралельно розповідаючи історію відомої і разом з тим до кінця незнаної іграшки.
Як виявилось, найстарші учасниці майстер-класу познайомилися з нею ще в дитинстві, тож могли доповнити особистими знаннями. Клаптик за клаптиком намотувалась лялька, і плелася аудиторією розповідь про секрети дивовижної іграшки.
Прихильники містичного й потойбічного стверджують, що витоки ляльки-мотанки – у язичництві, наділяючи її космогонічним значенням, у кожному вигині й рисочці вбачають магічний знак. Матерям, які мають маленьких донечок, до душі інша версія: фольклорно-казкова. Вони переконані, що іграшка народилася з народної любові до дітей, бажання принести їм радість і необхідності відволікти, доки мама займається господарськими справами. Її виготовля.ли з різноманітних клаптів матерії, вкладаючи у стилізовану голову жований хліб. Такою була первинна соска для немовляти, винахід жіноцтва, яка, до того ж, виконувала подвійну функцію: заспокійливу і гральну. Можливо, в цьому криється головна таємниця мотанок, питання якому не можуть дати однозначної відповіді: чому вузликова іграшка не має обличчя.
Стародавні майстрині оздоблювали його хрест-навхрест яскравими стрічками - символ веселки, щастя й радості. І все ж мотанка несе певну. інформацію – автентичну, її наділено національним духом, наповнено обрядовими звичаями. Незважаючи на те, що лялька зустрічається в історіі всіх народів світу, найбільшого поширення вона набула у слов'ян.
На Україні ганчір'яні ляльки було доведено до вершини майстерності у Середньому Приднinров'ї. Ми можемо пишатися тим, що саме наші пращури, жителі Дніпропетровщини, Нікопольщини створили етнографічне диво, яке й сьогодні є одним з фольклорних символів країни.
Примітивних лялечок жінки перетворили на шедеври, котрі продавжують дивувати науковців витонченою красою. Мотанка стала чимось більшим, ніж просто іграшка, вона стала прикрасою українського дому. З нею наречених споряджали з батьківського дому, вкладаючи в скриню з приданим, вона ставала першою господинею колиски, надією породіллі, котра очікувала донечку. На Різдво її наповнювали пшеницею, а на святі збору врожаю плели зі жмутка колосся. Мотанка, виготовлена з дорогих тканин, оздоблена стрічками, мереживом, намистом та національною вишивкою, ставала найкращим подарунком.
Дивом вцілілі взірці народної творчості сьогодні є предметом гордості етнографічних музеїв, приватних колекціонерів, ляльки несуть приховану інформацію про національний костюм, звичаї й традиції. Маленька мотанка, виконана примітивним методом, без голки й ножиць, надихнула сучасниць на створення неперевершених авторських колекцій, дала народження народним художницям, які стверджують, що саме первинна лялька врятувала їх від убивчого впливу сучасного світу.
Спокушені прогресом, ми, звичайно ж, усе знаємо і про зняття стресу улюбленою справою, і про сучасний психологічний напрямок - арт-терапію: лікування творчістю. Але чи віримо тому - навряд чи, частіше вимикаємо канал, де пропонують щось подібне, або перегортаємо сторінку жіночого журналу. Надто нав'язливими є інколи пропозиції врятувати душу. Спрацьовує інше: прагнення порадувати дітей, рідних, подарувавши частку себе.
Саме тому саморобна лялька так привертає увагу, бо в ній є добра душа - те, чого так не вистачає сучасному іграшковому світу. Нехай недосконала, але вона торкнеться дитячого серця, бо її зробила мама.
Під час майстер-класу, самі того не помічаючи, жінки говорили саме про це, їхні обличчя випромінювали радість і спокій, ніби кожна після тяжкого трудового дня повернулась у свій звичний стан. Таїсія Череп тому не дивувалась адже лялька - то щастя. Це ж повторювала і 28-річна Тетяна Вельдиманова, яка разом з дворічною донечкою створила не першу, але нову мотанку. Вона не приховувала, що вже цікавилася цією темою, і навіть за стародавньою традицією перед народженням Марійки поклала в колиску ганчір'яну ляльку. А коли дізналася, що Будинок творчості пропонує навчальний урок, зраділа можливості дізнатися щось нове, тенденціі до відродження національних традицій.
Для 34-річноі Надіі Дужки та 30-річної Ірини Пентій майстер-клас став справжнім одкровенням, твердженням, що жіночі руки зберігають прадавню пам'ять, здатні відтворити забуті навички. Кожна отримала справжню насолоду від таких простих речей, які надихають на нові пошуки. 51-річна бабуся двох хлопчиків Катерина Науменко незважаючи на поважний вік із задоволенням оnановувала секрети лялькарства. Ій це виявилося цікавим настільки, що продовжила б навчатись і далі, щоб поділитися технікою з вчителями онуків, пропагувати істинно своє дітям.
Кожна з одинадцяти жінок запевняла, що вже ввечері разом з власною дитиною неодмінно зробить мотанку, навчить малюка дослухатись до себе, яскравих творчих потягів. За словами адміністрації Будинку, саме таку мету ставили перед собою організатори: дати зрозуміти, що спільна творчість виховує й зближує рідних людей. А ще - викликає повагу. Господарі мотанок вихованці школи раннього розвитку, беручи в руки несподіваний подарунок, із захопленням промовляли: «Ти це зробила caмa!» то було найвищою оцінкою.
Наша мотанка теж припала до душі. Вона noтіснилa улюбленок моєї п'ятирічної доньки (автор статті Оксана Сізова) Барбі й Вінкс, які на тлі ганчір'яної капустки виглядали заморськими гостями. Мотанка стала центром уваги, й не дивно, адже історія - повторюється.