Один день весняних канікул

2016-03-23

/Files/images/5CUStKvHFD4.jpg

23 березня 2016 року знову відбулася паломницька поїздка колективу нашого навчального закладу (вчителів, учнів та їхніх батьків) землями Таврійського Афону.

У херсонському селищі Червоний Маяк знаходиться Свято-Григорівський Бізюків монастир, який був створений царським указом ще в 1803 р. За часів цариці Катерини II і князя Григорія Потьомкіна він був другим за значимістю після Києво-Печерської лаври. Ці святі місця називали Таврійським Афоном. На початку XX століття, у період свого розквіту, монастир входив до п’ятірки найбагатших монастирів Російської імперії. У 1903 році Свято-Григорівський Бізюков монастир святкував свій столітній ювілей.

На території обителі розташовувалися собор і п’ять церков. Розписувати їх запрошували італійських майстрів. 32 тис гектарів оброблюваних полів не тільки годували ченців, але й давали можливість продавати врожай, примножувати багатство. Монастирське вино від своїх виноградників продавалося навіть за кордон. На молочарні виготовляли голландський сир. Працювали два рибзаводи, млини, олійниця, кузня, вапнярня, було налагоджено черепично-цегельне виробництво. Були пасіка й власна електростанція. Монастирський водопровід у селі діє й понині. До початку революції в монастирі проживало 1 800 ченців. Паломників там розміщували й годували безкоштовно.

У такому господарстві знаходилась робота й для жителів сусіднього села. Вони ставали забезпеченими людьми. З літератури відомо, що при монастирі діяли бібліотека, богадільня, лікарня, дитячий притулок, пастирсько-місіонерські курси, духовна семінарія. У цій місцині набиралися духовної сили майбутні настоятелі храмів, ректори та викладачі православних навчальних закладів. Являв світу монастир своїх старців і схимників - мудрих провидців.

Вглиб його високих похилих схилів і обривистих берегів йшли підземні ходи й печери, що тяглися на десятки кілометрів. Ким і коли вони були вириті, точно не відомо. Є тільки припущення, що залишені вони з тієї пори, коли землі ці нещадно топтали дикі та жорстокі кочівники, не залишаючи нічого живого на своєму шляху. У більш пізні часи ходами користувалися запорожці та християни, які шукали усамітнення.

Після будівництва греблі для Каховської ГЕС, обширних вирубок плавнів вздовж Дніпра та затоплення прилеглих земель в с. Червоний Маяк, як і всюди навколо, відбулися зміни. Став змінюватися клімат: зникли щедрі вологою густі ранкові тумани й рясні літні зливи. Вода піднялася більш ніж на десяток метрів.

Старожили розповідають, що до затоплення й підняття рівня води, печер та ходів було багато. І виходили вони набагато нижче, до самого Дніпра, у плавні. Кажуть також, що раніше можна було під землею обійти все село, а подекуди й проїхати на коні. Від пристані йшли в берегові надра тунелі до монастирських складів. Звідти, мабуть, після затоплення й виплили в Дніпро закупорені старовинні пляшки з монастирським вином, які виявили рибалки с. Червоний Маяк.

Хто знає, які ще таємниці зберігають земні надра під зганьбленими храмами...

У радянські часи в монастирських храмах та будівлях розташовувалися складські приміщення, клуб, дитячий садок, їдальня.Радянська епоха залишила особливий слід на архітектурному обличчі монастиря. Вражає широта зруйнування святині. Ніби кам’яна веселка в центрі комплексу, височіє вівтарна арка. Це все, що залишилося від центрального храму монастиря - Вознесенського собору. Добре збереглися декілька фонтанів, храм Покрова Божої Матері, в’їздні ворота й башта з куполами. Крізь іржу та фарбу на вежі проступають лики святих – так стверджують мешканці монастиря. Але це не всі загадки монастиря. З приходом нової влади в приміщенні колишніх винних підвалів були розстріляні монахи, яких перед цим безжально катували, щоб дізнатися, де заховані монастирські скарби. Зараз при мерехтінні свічок екскурсоводи показують плями крові на стінах та тінь монаха, який ніби застерігає від найбільшого гріха. І ні час, ні нашарування штукатурки не можуть приховати ці сліди скоєного тут злочину.

Сьогодні відтворити колишню велич монастиря, де мешкає лише п’ятеро монахів, можна лише в уяві. Але завдяки молитві, праці всіх і особливо намісника монастиря – архімандрита Феодосія - вдається поступово, крок за кроком, відроджувати обитель.

Із захоплюючим інтересом слухали присутні екскурсовода про історію започаткування монастиря та його сьогодення. Фотографуючи історичні місця, ніби поринали в події минулих століть та духовне відродження свого народу.

Повертаючись додому, паломники ще заїхали до Свято-Покровського храму в селі Качкарівка. Це єдина в Бериславському районі культова споруда, яка була побудована ще в перше десятиліття ХХ століття, проте оповідають, що дерев’яна церква стояла тут ще за козацьких часів. На відміну від інших храмів, які були перетворені на клуби, спортивні зали, зерносховища, Качкарівська церква перенесла всі знегоди та зберегла до нашого часу всю свою велич та красу.

Щиро дякуємо настоятелю храму Іоанна Златоустого, благочинному Нікопольського району протоієрею Володимиру Качану за цікаву та змістовну подорож до святих місць Херсонщини.

Кiлькiсть переглядiв: 195

Коментарi